svoboda

Земельна реформа в Україні

Коротеньке інтерв’ю.

 

- Скажіть, будь ласка, як Ви вважаєте, якщо розпочати бізнес в Україні та вести його, не порушуючи законодавство… чи можливо за рік стати мільйонером?

- Мільйонером? За рік? В Україні, не порушуючи законодавство? Звичайно можна! Якщо бізнес розпочати мільярдером.

 

Виглядає, як жарт. Але, нажаль, в цьому наша сумна реальність.

 

Сама ж Україна розпочала свій «бізнес у вільному польоті» та не порушуючи міжнародного законодавства, ще в 1991 році, проголосивши свою незалежність. І от, з розвиненої країни, що мала надто високий економічний, військовий, науковий та ядерний потенціал… з країни, що мала власний потужний флот і достатню ресурсну базу, ми стали країною «третього світу». Тобто, ми стали однією з найбідніших країн світу… країною, з якої масово тікають її громадяни, в пошуках кращої долі на чужині.

 Звичайно, нічого в світі не відбувається саме по собі. Тобто, все має своє пояснення та обґрунтування. І зараз ми не станемо розбиратись в питанні – «хто винен?» Якщо хто вважає, що в усьому винні олігархи, то він помиляється. Хоча, олігархи і не є безвинними. Та роль їх полягає лише в посередництві. Вони є мостом між реальністю та хворим бажанням дійсних винуватців по справі. Але про це ми поговоримо в інших публікаціях. Зараз же, темою публікації є те, як треба рятувати країну та що для цього нам треба зробити.

 

Перш за все, ми маємо розуміти, що без грошей ми не зможемо підняти життєвий рівень населення та реанімувати знищену економіку і сільське господарство. Тож, питання полягає в тому, де можна взяти гроші? І перше, що спадає на думку, це інвестиції.

Взагалі, навіть за сьогоднішнього стану речей, можна зробити так, щоб Україна, як держава, сама змогла себе інвестувати. Але для цього нам потрібні спільні зусилля всього суспільства і, насамперед, політична воля владних інституцій, чого поки що, нажаль, в Україні бракує.

В дійсності ж, ми маємо розуміти, нічого саме до нас не прийде.

Для досягнення будь якої мети нам доведеться щось робити.

 

Сьогодні влада пропонує запровадити в Україні ринок землі. Тобто, нам пропонують почати продавати свою землю. До речі, хочу нагадати, що українська земля є найголовнішим нашим ресурсом, на якому тримається сама Україна та базується українська нація.

Згідно Конституції України, земля є національною власністю, тобто – національним надбанням, що належить народу України. Тож, в справі продажу землі виникає багато питань. Наприклад, хто буде продавцем, з юридичної точки зору? Кому належатиме те, що знаходиться в землі на проданих ділянках… і на якій підставі, з точки зору юриспруденції? Чи не порушується Конституція України при знятті мораторію на продаж землі? І багато інше.

А ще є і думка, народжена практикою: «Продати легше, ніж придбати».

В такому ж випадку, ми маємо розуміти, що продавши землю, ми вже ніколи її не повернемо. Тож, наші нащадки вже не матимуть національного надбання… як похідне, вони вже можуть і не належати до нації. Бо нація формується на національному надбанні – землі, що належить народу, який її населяє. І таких запитань достатньо багато.

Але влада України, все ж таки, декларує курс на продаж землі, як найпростіший засіб залучення інвестицій. Особисто я вважаю це злочином проти власного народу і, взагалі, проти української нації. Це знищення України, як суб’єкта міжнародного права та міжнародної політики.

 

Українські ж політики, декларуючи такий курс, доводять зайвий раз, що вони зовсім не політики, а звичайні бізнесмени. Вони навіть не господарники, а як в народі кажуть – «бариги».

 

Свої дії вони пояснюють тим, що земля в багатьох країнах світу сьогодні давно вже є товаром. А ще, не відомо з яких підстав, землю почали називати звичайною власністю українців. Такою ж, як і квартири чи автомобілі. І це говорить лише про те, що політики, які хочуть запровадити в Україні ринок землі, зовсім не розуміють важливості… ролі землі в житті українців та в існуванні самої України, як держави. Іншими словами, це вказує, або на близорукість авторів такої ідеї, або на те, що вони працюють на замовлення третіх осіб. Але тільки не на народ, який довірив їм свою долю.

 

Що ж таке – українська земля?

В загальних рисах, це база для існування української нації та країни в цілому.

Земля, це загальнонаціональна власність, що є недоторканим, в сенсі маніпуляцій, ресурсом українського народу. І взагалі, вона нам не належить! Вона належить прийдешнім поколінням і є, омитою потом і кров’ю, національною спадщиною. Вона є тим, що ми колись отримали від своїх предків і маємо передати її в спадок своїм нащадкам. І наші нащадки теж, отримавши її від нас, мають передати її далі. І так має відбуватись постійно, із покоління в покоління.

І доки буде працювати цей механізм, доки й буде жити Україна.

 

Земля, це не просто територія, на якій треба сіяти хліб!

В нашій українській землі залягають надра, якими Всевишній наділив нашу націю, щоб ми могли, розумно їх використовуючи, жити безбідно й творити щастя на Землі.

 

Продавши землю, ми втратимо все!

Ми втратимо посівні поля й пасовища… втратимо ліси й озера. Ми втратимо надра і, взагалі, територію, на якій розташована Україна.

Помре українське село, яке у всі часи годувало наші міста!

Продаж землі, це та межа, за якою – прірва.

Там безодня! Там кінець епохи Русі!

 

А що ж таке – «Русь»?

«Русь», це не просто назва древньої держави, що колись виникла на території, яку зараз ми назвали Україною.

 

«Русь», це призначення від Всевишнього.

В перекладі з іранської, «Русь» означає «сяйво».

Тож, колись дуже давно… ще у VIII сторіччі, ця територія вже була визначеною, як стратегічна… як така, що відігравала певну роль на міжнародному просторі.

Українська (руська) земля має певний неповторний генетичний код. Вона у всі віки, надихала народ, що на ній зрощується, вольним духом. Саме  на цій землі, у всі віки народжувались і продовжують народжуватись вчені та інші всесвітньо відомі люди. Саме українська (руська) земля у всі віки притягувала до себе загарбників. Але ми, українці ХХІ сторіччя, про це забули!

На нашу землю зазіхають і сьогодні… але в більш вишуканій та підступній формі.

 

Ми ж навіть забули про те, що в 1682 році, російський цар Петро Перший проголосив себе «царем всєя Русі». Русь для нього була жаданою, і він її цінив. Територія Русі завжди була вольницею.

Так от, ще тоді, російський цар усвідомлював значення Русі на континенті й пишався тим, що Русь ввійшла до складу Російської імперії та стала визначальною навіть в назві країни, яку він очолював.

Ми ж, українці сьогодення, відмовились від Русі! А наші політики вирішили розпродати руські землі західним корпораціям, знищивши таким чином, останні подихи Русі.

 

Я б сказав так: споконвічне прагнення загарбників заволодіти руською землею, вийшло на «фінішну пряму». І якщо ми сьогодні не об’єднаємось навколо нашої землі… якщо ми її сьогодні не втримаємо… якщо нею заволодіють «закордонні партнери» наших політиків, то ми втратимо все.

Пройде дуже мало років, і українська нація припинить своє існування.

Русь буде розірвано і пошматовано. І дуже скоро про неї вже ніхто не почує… навіть з підручників історії. Бо вона вкотре буде переписаною на догоду завойовникам, як це було у всі часи.

 

Тож, українська земля, це Руська земля… це наша земля!

І якщо в цій останній битві за неї ми програємо, то сторінку нашої нації назавжди буде перегорнуто. Це стане вироком для наших дітей та онуків. Це стане вироком для наших нащадків та українського народу в цілому.

А гроші, які нам заплатять за цю велику зраду, швидко закінчаться в наших кишенях, бо вони знову повернуться до своїх власників, під виглядом розрахунків за імпортну техніку та продукти харчування від іноземного виробника.

 

Україна на межі!

І не приведи нам, Боже, забути про це, або байдуже поставитись до такої «реформи».


Комментарии
Нет комментариев
Чтобы добавить комментарий, вам необходимо зарегистрироваться или войти