svoboda

П.М.Ж.

 

Вчора був на іменинах у родичів.
Все так гарненько, тепла атмосфера… розмови, як завжди.
Ну а в тих розмовах чую, що племінник, який поїхав на заробітки за кордон, почав оформлювати документи, щоб залишитись там, з метою постійного проживання.

І все було б добре, якби я був трохи більш терплячим, або як кажуть – «більш сучасним».
Але ж - ні! Не навчився я цій якості, за всі роки свого життя!
От і дало воно про себе знати.
Трохи шкодую… та, сподіваюсь, час розсудить.

Так от, кажу я, почувши про це:
- А хто ж буде на могилку батьків приходити?
Заростуть ці могилки… люди казатимуть, що там безхатченки поховані. Нема ні родичів, ні друзів… Бур*яни в людський зріст. Та й «табличку» нікому буде протерти… А от коли вся перспективна молодь полишить Україну, то на кого ж вона полишить тих, що не в змозі були виїхати за кордон?
Хто попіклується про стареньких? Про долю бідних?
Про Батьківщину, в решті-решт? Хто її буде відбудовувати? Відроджувати? Кому залишиться наша багатюща земля?

Боковий зір дав мені змогу побачити, як сестра (мати того племінника), мов вибачаючись перед гостями, киває в мій бік, та крутить пальцем біля скроні.

Та от, це якраз я й не зміг залишити поза увагою.
Ось тут мене трохи й понесло.

- Та ви їжте, гості дорогенькі! Не зважайте на мене! Сестра права – я з глузду з*їхав!
А у нас, божевільних, мізки зовсім не так працюють, як у нормальних людей.
Це ж «нормальні» розуміють, що жити людям треба сьогодні… зараз! Треба використовувати кожен день, кожну мить, щоб отримувати щастя саме сьогодні, а не завтра!
І отримувати його треба – для себе, а не для когось. Тож, якщо не вдається отримати від життя насолоду в одній країні, то її (цю країну) терміново треба міняти на іншу.

Не дарма ж люди кажуть, що риба шукає, де глибше, а людина – де краще.

Та то так кажуть розумні люди! А ми, дурні та божевільні, чомусь вважаємо, що дарма людину порівнюють з рибою – істотою, яка не вміє ні розмовляти, ні будувати, ні малювати, а ні аби щось робити.
Вона тільки і вміє, що - їсти, плавати, тертись та викидувати ікру. А ще вона вміє надавати нам насолоду в якості їжі.
От і все, що вона вміє!

Тож, ніхто в нашій божевільні не підтримує таке порівняння.

В нашій божевільні всі дурники вважають, що як би тобі не жилось, ти не маєш забувати про те, що колись твій вік скінчиться, і ти будеш звітувати перед Всевишнім на предмет – яку користь ти суспільству приніс за час свого земного існування?
Що ти гарного зробив людям, або оточуючому світу?
Скільки ти «віддав» за те, що «отримав» від життя?
Чи можна це порівняти?

От бачите, які дурні думки блукають в головах, таких дурних як я!
А ще ми частенько замислюємось на тему, що ж ми передамо в спадщину своїм нащадкам?
Яку країну ми їм залишимо?
Чи не залишимо ми їх жебраками… при такій багатющій землі?
Чи буде в них національне надбання? Чи дійде до них спадок від колись величної, історичної Київської Русі?
А це ж необчисленні багатства, якими Всевишній наділив наш народ.

Чи ми зробимо їх багатими та щасливими… забезпеченими спадкоємцями, або, розпродавши все іноземцям, зробимо їх рабами на своїй же землі?

Або вони продовжать вольний руський рід, або залишаться з ярмом на віки вічні?
Або ми відродимо і відтворимо Русь, як республіку загального благоденства і продовжимо її існування у форматі національної республіки Україна-Русь… або заберемо з собою в могилу навіть пам*ять про цю казкову країну?
І на нашому поколінні скінчиться епоха величної колись, історичної Русі!

А наші нащадки, яким ми, окрім кайданок, нічого не залишимо на цій землі, будуть плювати в бік наших могил і намагатись скоріше забути про наше покоління, яке увійде в історію планети Земля, як саме ганебне… як таке, що заради власного миттєвого щастя, начхало на історію та на наступні покоління… яке за життя дбало лише про себе коханих, зробивши нащадків рабами, чим і зганьбило пам*ять про себе на віки вічні.

А Україна?
Так її вже не буде!
Її розпродадуть наші політики своїм «іноземним партнерам», які почнуть тут робити власний бізнес… руками місцевих рабів, якими й стануть наші онуки та правнуки…

От такі думки в божевільні, блукають в дурних головах.

Тож, не зважайте, гості дорогенькі! Відпочивайте! А я піду – в божевільні зачекались…

І я пішов.
Досі ніхто не дзвонив.
Мабуть, дурні люди дійсно не цікаві для розумних?

Страшніше інше! Хвороба ця – невиліковна!
Тож і жити мені божевільним до кінця віку… а там… хтозна.
Не виключаю звичайно й таке, що це божевілля може стати інфекційним захворюванням. А в такому разі, воно зможе перейти до кожного, колись розумного, громадянина. І що ж тоді почнеться, коли всі українці "захворіють" на це?
Зізнаюсь, мені це стало б до вподоби...

….. От про це я і піду поспілкуюсь зі своїми дурниками.

Всім, до побачення! Не зважайте. Живіть у мирі й злагоді!


Комментарии
Нет комментариев
Чтобы добавить комментарий, вам необходимо зарегистрироваться или войти