svoboda

Україна-Русь

Україна – це Русь!

Русь – це Україна!

 

Повна назва нашої країни: Україна-Русь.

 

 

В житті нічого не виходить з «нічого».

Назви країн також мають кожна свою історію походження та є визначальними для них у земному житті.

Назва – це визначення, призначення та роль.

Назва країни формує етнос та є «фортецею», що створює, захищає та ідентифікує кожен народ... кожну етнічну групу і є її особистим кодом. Тож, не зважати на це, було б не розумно.

 

Та повернемось до України.

Сьогодні мало хто замислюється над тим, що послужило появі такого терміну, як назва нашої країни. Звідки пішло слово «Україна»? Що воно означа? І чому, саме наша країна отримала таку назву? Для того, щоб зрозуміти походження і значення цього слова, достатньо глибше зазирнути в його складову... в тому числі – змістовну. Тобто, спробувати розкласти його по складам.

 

«У-країна»

«У края»... «рай»... «країна».

І дійсно, «у края» (на березі двох морів), «райська» (за кліматичними умовами, географічним розташуванням та з невичерпними природними ресурсами і родючими землями), «країна» (страна).

 

В результаті - «У края райська країна»

І це є – наша Україна!

 

Пізніше, на цій землі виникла держава, яку було названо – Київська Русь.

Про Київ зрозуміло – то була столиця (стольний град).

А що означає слово «Русь»?

 

В перекладі з перської (сучасний Іран), це слово означає – «сяйво». В перекладі з осетинської – «світлий». Тобто, це земля, яку ще тоді вважали «сяйвом», випромінюючим світло!

Якщо скласти ці два терміни (Україна та Русь), отримавши назву: «Україна-Русь», та звернутись до тлумачень, то ми отримаємо дивне словосполучення-визначення:

 

«У края райська країна, що є сяйвом і випромінює світло, яким ділиться з іншими народами».

 

Тож, назва нашої країни не тільки є її визначенням, а ще й тлумачить про її призначення в цьому світі... на міжнародному просторі.

Як маяк випромінює світло на морі, вказуючи дорогу кораблям, так Україна-Русь, на суші, має своїм призначенням, випромінювати світло та вказувати дорогу іншим країнам, з метою досягнення гармонії у міжнародних відносинах.

Так, може, тому Україна-Русь і розташована Всевишнім на самій межі між двома культурами... двома цивілізаціями – європейською та азійською? Може, тому вона і стоїть на цій межі, щоб створити собою «нейтральну зону» між цивілізаціями та культурами, які ніколи не стануть єдиним цілим, але які потребують комунікацій між собою, бо без цього не бува в житті гармонії?

 

Це дуже важлива, почесна і відповідальна роль – бути арбітром у міжнародних відносинах. Тож, на цю роль може бути призначеним лише «обраний». І, як ми бачимо, Всевишній прийняв рішення на користь нашого народу.

Можливо, ця обставина і є відповіддю на питання – чому Україна, протягом багатьох віків, є об*єктом уваги загарбників? Щодо Росії (Московії... Тартарії), так та ухитрилась за посередництва свого царя Петра Першого, вкрасти і назву Русі! Навіщо їм це було? Навіщо Росія претендує на спадщину Київської Русі, до якої ніколи не мала ніякого відношення?

Гадаю, що роль «маяка на суші»... арбітра на міжнародному просторі... з урахуванням споконвічних імперських амбіцій російських царів, і є відповіддю на це запитання. Тільки от, Петро Перший ще в той час, знав що він робить і для чого. А ми, українці, тільки зараз починаємо розуміти та усвідомлювати факти із власної історії.

 

 

Та все ж, ми починаємо розуміти своє призначення, і це вже є важливим поворотом в історії України-Русі.

Але перед тим, як отримати право на цю почесну роль, український народ мав і має скласти занадто багато складних іспитів. Ці іспити мають показати, чи став «абітурієнт» гідним такої почесної ролі? І, чи кожен громадянин України-Русі зможе удостоїтися права займати відповідальні пости і нести цю відповідальність за свій особистий внесок у справі відродження та процвітання Русі, як суб*єкта міжнародної політики?

 

Сьогоднішні події вказують на те, що Україна-Русь ще не готова до такої відповідальності та шани.

Війна на Донбасі та втрата Криму свідчать про те, що не весь український народ готовий прийняти Україну-Русь, як свою єдину Батьківщину.

Склад політичної верхівки країни вказує на те, що не навчився ще український народ мислити власним мозком та приймати відповідальні рішення.

Але число українців, які здатні мислити самостійно і конструктивно, вже почало збільшуватись. Вже сьогодні воно росте!

 

Волонтерський рух та кількість добровольчих загонів, що стали на захист української землі, не шкодуючи ні сил, ані власного життя, показали, що число українців, які бачать Україну своєю єдиною Батьківщиною, невпинно зрозстає.

Протестні акції, спрямовані на незгоду з політикою, що проводиться політичною верхівкою країни, вказують на те, що в душах українців прокидається «руський дух» нескорених сердець.

Рабський дух полишає українські душі!

 

Тож, Україна-Русь починає одужувати. І скоро прийде час, коли вона гідно вступить на почесну роль, яка є її призначенням.

 

Україна-Русь, це є: незалежна, нейтральна, суверенна, унітарна, національна республіка, що є комунікаційним центром у міжнародній політиці.

 

Україна-Русь, це – «маяк на суші», який дуже скоро почне випромінювати світло миру, злагоди і гармонії на світовому просторі.

 

 

Русь – це Україна!     Україна – це Русь!

Хай живе Україна-Русь!


Комментарии
Нет комментариев
Чтобы добавить комментарий, вам необходимо зарегистрироваться или войти